Особливості нервової діяльності, що виразно спостерігаються під час порівняння дітей — представників різних типів, особливо помітно виявляються під час виховання звичок. Звички схожі з навичками в тому, що вони виробляються шляхом багаторазових повторень одних і тих же дій за певних умов. Так само як і навички, звички складаються на основі динамічного стереотипу, що формується, тобто певної постійної системи збудливих і гальмівних процесів…

Але, на відміну від навичок, що є автоматизованими компонентами розумової діяльності людини, звички — це потреби, що постійно виникають за певних умов. Вони вимагають задоволення потреби у будь-чому певним засобом, що закріпився.

У немовляти вже на першому місяці життя виробляється звичка прокидатися через три години, якщо його потреба в їжі задовольняється тільки зі збереженням тригодинного проміжку між годуваннями. Упродовж перших трьох років уважні дорослі виробляють у дитини багато простих звичок. Чим міцнішими є ці звички, чим послідовніше вони формуються, тим більше впливають на риси майбутнього характеру дитини, що розвиваються.

До перших ранніх звичок належать усі, що пов'язані з постійним дотриманням режимних, санітарно-гігієнічних вимог: напри­клад, вчасно засинати, вчасно прокидатися. У дітей віком 2-3 роки виробляється звичка мити руки перед вживанням їжі, чистити зуби. У цьому періоді дитинства формуються і деякі культурні звички: вітатися, зустрічаючись із людьми, вживати слово «будь ласка», словом «спасибі» дякувати за допомогу та їжу, користуватися носовою хусткою.

Основою культурних звичок є вже не органічні потреби. Культурні звички формуються на основі закріплення певного способу задоволення тих потреб дитини, які виникають в її соціальному спілкуванні з оточуючими в її спільному житті з ними. Якщо дитина просить не так, як це потрібно, дорослий її «не почує», не підійде, не допоможе, не приголубить. Якщо не застебнула свої ґудзики на халатику, не вимила руки, дорослі не дозволять їй сісти за стіл, узяти іграшки, почати гратися з іншими дітьми. Тільки у тих випадках, коли одні й ті ж вимоги висуваються за одних і тих самих умов, усі дорослі їх постійно повторюють, постійно прагнуть до того, щоб дитина неодмінно дотримувалася встановлених правил, у дітей можуть сформуватися необхідні стереотипи поведінки і спілкування — звички.

Проте, якщо хоч один раз дозволити дитині не виконати висунені вимоги і задовольнити її потребу тим способом, який їй більше подобається (легше, швидше, цікавіше), але не відповідає правилам, встановленим дорослими, стереотип поведінки, що намітився, руйнується. Дитина дізнається (спочатку практично), що, виявляється, можна чинити по-своєму, не так, як того вимагають дорослі. І якщо діти продовжуватимуть безкарно порушувати вимоги, висунуті батьками або вихователями, це дивовижне для дітей відкриття все більше підтверджуватиметься. Так створюються сприятливі умови для виникнення упертості, капризів, неслухняності.

Лабільність і неврівноваженість нервової системи маленьких дітей сприяють швидкому утворенню звичок і такому ж швидкому їх руйнуванню.

Не всі звички дитини виробляються шляхом навмисного їх виховання дорослими. Деякі звички (найчастіше негативні) складаються у дитини стихійно. Деколи вони виникають на основі випадкового використаного дитиною способу задоволення своїх потреб. Якщо цей спосіб виявився достатньо результативним, приніс дитині задоволення, вона починає його використовувати все частіше і частіше за відповідних умов. Таким чином виникають, наприклад, погані звички: смоктати пальці, засинати лише тоді, коли розповідають казку або співають пісеньку тощо. Чим більше зміцнюються такі погані звички, тим важче їх змінити. Особливо важко зміни­ти звички у дітей інертного типу нервової системи, для яких будь-яка перебудова способу дії, що вже склалася, становить значну нервову працю.

Таким чином, формування особистості дитини упродовж усього раннього віку характеризується тим, що у неї виникають нові багатообразні потреби, перебудовуються природні органічні потреби, що мають природжений характер, виникають нові соціальні потреби. Серед них найсильнішими є потреби в активній пізнавальній діяльності та спілкуванні з людьми. Активність дитини виявляється в її орієнтовних, маніпулятивних діях із предметами. На їх основі, завдяки наслідуванню і навчанню, діти опановують елементарні форми різних видів діяльності, перш за все ігрову.

Потреба дітей у спілкуванні виявляється в тому, що вони все активніше шукають шляхи і форми спілкування з дорослими. У середині раннього віку дитина сама намагається ініціювати це спілкування: ставить питання, викликає дорослого на гру з ним, пустує. .

Для формування позитивних рис характеру і дисциплінованої поведінки дитини важливе значення має організація її життя. Чіткість режиму, вимог, постійність правил і контроль за їх виконанням виробляють у дітей стереотипи; потреби (сон, їжа), що регулярно виникають, і способи їх задоволення — звички. Вони стають основою рис характеру дитини, що формуються. Проте індивідуальні відмінності нервової системи, життя дитини, що помітні з перших днів, значно впливають на її повсякденну поведінку і виявляються в швидкості звичок, що виробляються, їх міцності та легкості їх зміни.