Виховуйте самостійність.

Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування , до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати , поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються , що дитина не самостійна , не вміє нічого робити , не допомагає. Отже , ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства.
Нас примушує щось робити свідомий намір , мета , наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь , а і свідомого бажання досягти свого , допомагати , робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація.
Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля , щоб отримати бажане , наприклад , дотягтись до материнських грудей. Тому не варто " бігти попереду паровоза ", догоджаючи маленькій дитині . З перших днів вона має проявляти наполегливість і волю. Дайте їй змогу дотягнутися до іграшки , подолати перепону , привернути увагу дорослого - це тренування на витривалість , на характер. Готовність долати труднощі створює умови не стільки для переживань , скільки для поступового прямування до мети. 
Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі , адже дорослим легше швидко одягнути дитину , ніж чикати , поки вона сама пів години одягатиметься . Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності , який у психології називають "кризою трьох років ", або кризою "я сам".Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд"непослухів" , а більш пасивні( "зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі , щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому.
Якщо маленька дитина хоче допомогти , треба дозволити їй , наприклад , помити посуд чи зібрати сміття , витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб* є чи буде робити повільно , треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії , така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності , то втрачається головне - дорогоцінний час.
Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом , що вона має виконувати якусь домашню роботу , допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити , її слід терпляче привчати , наприклад розповідаючи історії про те , як це вміння виручило вас свого часу.
У психологів , звісно , є уявлення про те , що повинна вміти дитина в тому чи іншому віці , які навички повинна опанувати. Приміром , з трирічного віку вона має сама одягатися , у 7 років - уміти самостійно розігріти їжу та самостійно пообідати , самостійно скласти портфель , розпоряджатися кишеньковими грошима тощо.
Спонукати до самостійності можна різними способами , зокрема ввести дитину в колектив. Наприклад , відпровадити в похід чи в якесь інше середовище , де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом , батьки ніби і не примушують щось робити , але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини , регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу , але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною , а не робити це замість неї.
Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості , працьовитості та самостійності , бо людина , захищена цивілізацією , усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок "не побігаєш - не пообідаєш". Та батьки мають усвідомити , що функціональні навички дитини - це крок до її впевненості в собі.
Що раніше дитина опанує корисні навички, то краще самовизначиться та відчує себе самостійною.